Ми різні, але ми рівні!

Світ потребує різноманітності. Біологи говорять: немає непотрібних, шкідливих рослин чи тварин – всі вони необхідні для життя на Землі. Так само необхідні дощ і сонце, вітер і сніг. Як би нам смакувало, якби доводилось їсти одні й ті ж страви? Може пісня нам не подобається, а в когось від неї щемить серце… Наше життя потребує різноманітності.

Кожен з нас – унікальна особистість. Кожна людина є особливою, неповторною, зі своєю радістю і печаллю, сподіваннями і розчаруваннями. Кожна людина має індивідуальне бачення й сприйняття, тому що відрізняється від інших. Як нема на дереві двох однакових листочків, так нема однакових людей. Потрібно шанувати цю неповторність – як власну неповторність, так і неповторність інших людей.

Ми всі по-різному думаємо, бачимо, сприймаємо світ. Це не означає, що від цього хтось стає гіршим чи кращим. Ми всі різні, але ми рівні.

Важливо поважати почуття іншої людини, поважати інших людей, незалежно від статі, раси і мови, поважати і тоді, коли ми не згодні з їхніми поглядами.

«Кожна людина повинна мати всі права… незалежно від кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового або іншого стану» (ст. 2 Загальної декларації прав людини).

Здатність без агресії сприймати думки, поведінку, спосіб життя інших людей, які відрізняються від власних, називається толерантністю.

З 25 жовтня по 16 листопада 1995 року 185 держав-членів Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури зібрались в Парижі на 28 сесію, прийняли й урочисто проголосили Декларацію принципів толерантності, для того, щоб підняти громадянську свідомість, звернути увагу на небезпеку, приховану в нетерпимості. 16 листопада було проголошено Міжнародним днем толерантності.

Толерантність (в перекл. латинської означає терпіння) – це здатність сприймати без агресії думки, особливості поведінки та способу життя інших людей, які відрізняються від власних.

Риси толерантної особистості:

- толерантна людина поважає точку зору інших, прислухається до думки інших людей;

- толерантна людина здатна співчувати іншій людині, вміє вислухати іншу людину;

- толерантна людина позитивно ставиться до навколишнього світу, доброзичлива;

- толерантна людина поважає права інших людей, людську гідність іншої людини.

Толерантність означає активну позицію людини, а не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій, тобто толерантна людина не повинна бути терпима до всього, наприклад до порушення прав людини. Те, що порушує загальнолюдську мораль, не повинно сприйматися толерантно. Толерантність не безмежна. ЇЇ не можна розглядати у площині байдужості, нехтування моральними чи політичними оцінками, бажання відгородитися від оцінок взагалі, пасивної згоди з усім.

Кожна людина має право:

1. Робити те, що вважає слушним, коли це не травмує когось іншого, не приносить шкоду іншому.

2. Захищати свою гідність, але без агресивних намірів.

3. Висловити іншим свої прохання і потреби, але за умови що приймається право іншого відмовити.

Ми за вільну від тютюнового диму планету!

Щорічно в третій четвер листопада в світі відзначають Міжнародний день некуріння. Започаткував цей день Міжнародний союз боротьби з раком. Залежність від нікотину вважають хворобою, вона занесена в Міжнародний класифікатор хвороб, оскільки лікарі вважають куріння однією з найбільших загроз життю і здоров’ю людей.

Куріння будь-яких тютюнових виробів, незалежно від дози, так чи інакше шкодить організму. Коли ви курите, ваш організм поглинає не тільки нікотин. Тютюновий дим містить понад 4000 тисячі шкідливих елементів, з яких щонайменше 250 є токсичними, а близько 70 викликають онкологічні захворювання. Деякі з цих елементів входять також до складу отрути для комах, лаку для дерева, містяться у щурячій отруті, рідині для зняття лаку, тощо.

Найнебезпечніша – нікотин, який ще називають «батогом для серця», адже під час куріння серце людини перенапружується. Тому куріння призводить до порушення роботи серця, пошкоджує роботу інших органів, спотворює зовнішність. Курцям загрожує небезпека виникнення ракових, серцево-судинних (інфаркт, інсульт), легеневих і шлункових захворювань.

Захворювання спричиняє не лише активне куріння. Пасивні курці (які вдихають тютюновий дим поряд із курцем) також попадають під ризик отримати одну з перерахованих хвороб.

Куріння спричиняє нікотинову залежність. У курця з часом виникає непереборна потреба в курінні. Тим, хто курить, складно позбутися цієї шкідливої звички, тому що виникають тривога, дратівливість; людина може потерпати від депресії, головного болю, безсоння.

Міфи та факти про куріння.

Міф. «Легкі» чи ароматизовані сигарети менш шкідливі, ніж звичайні.

Факт. Усі сигарети однаково шкідливі. Під час куріння «легких» сигарет чи сигарет з ароматизаторами курці, як правило, затягуються глибше і відповідно більша кількість шкідливих речовин та канцерогенів потрапляє до легень. Також, згідно з даними досліджень, в багатьох «легких» сигаретах високий вміст смол.

Міф. Кинути курити дуже просто. Я можу це зробити у будь-який момент, коли захочу.

Факт. Кинути курити не так просто, як здається на перший погляд. Одним людям це дійсно легко дається, але іншим зробити це самостійно, без професійної, медичної допомоги дуже складно.

Міф. Електронні сигарети – ефективний спосіб кинути курити.

Факт. Це не доведено. Для того, щоб робити висновок стосовно електронних сигарет ще немає достатньої кількості достовірних даних. В деяких випадках електронні сигарети дійсно можуть допомогти кинути курити, з іншого боку, їх використання, навпаки, може сприяти підвищенню інтенсивності куріння та збільшенню дози нікотину.

Міф. Дівчина, що курить виглядає привабливо. Хлопець, що курить, виглядає мужньо.

Факт. Насправді, більшості чоловіків не подобаються жінки, які курять. А якщо зважити на той факт, що в результаті куріння шкіра швидше старіє та стає сіруватого кольору, тьмянішає волосся, жовтіють зуби і з’являється неприємний запах з рота, від волосся та одягу.

Щодо зовнішнього вигляду чоловіків ситуація подібна. Крім того, куріння сповільнює ріст м’язової маси та не сприяє заняттям спортом.

Міф. Куріння – це свобода від нав’язаних норм та правил.

Факт. Зазвичай так вважають підлітки. Якщо подібні переконання зберігаються в дорослому віці, вони свідчать лише про незрілість особистості.

Міф. Дорогі сигарети підкреслюють високий соціальний статус.

Факт. Якщо людині потрібно доводити власну значимість за допомогою сигарет, це свідчить лише про неуспішність та невпевненість у собі.

Міф. Сигарети допомагають розслабитись.

Факт. Нікотин має збуджувальний вплив на нервову систему, а заспокійливий ефект дає сам процес куріння, звичний і знайомий. Декілька хвилин, протягом яких викурюється сигарета, дозволяють зібратися з думками, відволіктися та заспокоїтися. Так само могла б допомогти коротка прогулянка, чашка чаю або дихальні вправи для зняття стресу.

Міф. Куріння допомагає зосередитися.

Факт. Дійсно, нікотин спричиняє викид адреналіну, однак звикання до нікотину розвивається настільки швидко, що для того, аби досягти попереднього ефекту курити потрібно все частіше.

Міф. Куріння допомагає у спілкуванні.

Факт. З цієї причини найчастіше починають курити люди нерішучі та сором’язливі. Однак, сигарета не є «чарівною паличкою», яка робить курця цікавим в очах інших людей. Більшість навпаки цінують індивідуальність та сприймають категоричну відмову закурити як прояв характеру.

Ніякі запевнення виробників сигарет про безпеку «легких», «м’яких» сигарет, «з низьким вмістом смол», «з системою потрійної вугільної фільтрації» не мають під собою жодних підстав.

Вся реклама спрямована на втягування людей в залежність для отримання надприбутків. Курці мають знати правду і не обманюватися на рахунок тютюнових компаній.

Нині куріння вважають пережитком. В усьому світі ведеться боротьба за право на чисте повітря. У багатьох європейських країнах за куріння на вулиці чи в іншому громадському місці стягують штраф до 3 тис. євро. В Україні також прийнято закон про заборону куріння не лише в службових приміщеннях, а й у всіх громадських місцях.

Куріння до тих пір є особистою справою курця, правом свободи вибору, доки дим його сигарети не вдихають люди, які його оточують. Токсична дія на організм пасивного куріння відома давно. Курець з сигаретою, що розповсюджує тютюновий дим, змушує курити пасивно інших людей, хочуть вони того чи ні. Люди, які живуть або працюють разом з курцями, по справжньому піддають ризику своє здоров’я. Коли хтось курить, то дим потрапляє не лише в його легені, але і в легені всіх, хто знаходиться поблизу. Діти, які час від часу дихають повітрям, насиченим тютюновим димом, частіше хворіють на грип та застуду, у них нерідко розвиваються тяжкі захворювання органів дихання.

Щорічно в світі (за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я) від хвороб, пов’язаних з вживанням тютюну, передчасно вмирають 2,5 млн. людей, тобто приблизно 1 людина кожні 13 секунд. То чи варто набувати такої непопулярної і шкідливої звички?

Рекомендації для батьків щодо безпечної поведінки дитини в цифровому середовищі:

- говорити з дитиною про безпеку в Інтернеті та допомагати розвивати критичне мислення, вчити робити аргументований вибір та нести відповідальність за його результати. Проста заборона використання ґаджетів може призвести до втрати довіри дитини до дорослого та приховування нею своїх захоплень. Найперше варто говорити, пояснювати, формувати культуру використання Інтернету в повсякденному житті;

- будувати відкриті та довірливі стосунки з дитиною щодо використання технологій: підтримувати спілкування, давати поради. Дитина має знати, що дорослий поруч і готовий допомогти;

- разом з дитиною переглядати матеріали на її улюблених веб-сайтах та грати в її улюблені Інтернет-ігри. Це допоможе краще зрозуміти інтереси дитини, її захоплення та причини такого вибору. Також це може стати приводом для невимушеного початку розмови про безпеку в Інтернеті;

- формувати корисні звички використання ґаджетів та цифрового середовища, розвивати цифрові, соціальні й емоційні навички, такі як: повага, емпатія, критичне мислення, відповідальна поведінка та психологічна стійкість;

- підвищувати самооцінку дитини, дозволяти дитині самостійно робити вибір і бути відповідальним за нього, вчити моделям поведінки із негативним досвідом в Інтернеті;

- заохочувати користуватись ґаджетами в зонах видимості дорослих. Це допоможе тримати під контролем, з ким ваша дитина контактує в Інтернеті через телефон, планшет, смарт-телевізор, ігрову приставку та інші пристрої, підключені до Інтернету;

- встановлювати часові межі користування ґаджетами, щоб балансувати час, проведений в режимі онлайн та флайн;

- контролювати додатки, ігри, веб-сайти та соціальні мережі, якими користується дитина, та їх відповідність віку дитини;

- вчитись встановлювати на ґаджети дитини батьківський контроль, вимикати можливість спілкування або обміну повідомленнями в онлайн-чатах та функцію «поділитися розташуванням» у налаштуваннях додатків чи ігор, оскільки це може наразити дитину на небезпеку у вигляді небажаного контакту чи розкрити її фізичне місце розташування; перевіряти налаштування приватності в іграх та соціальних мережах, якими користується дитина, наявності в її профілі ввімкнених налаштувань приватності. Обмежити коло осіб, які можуть контактувати з дитиною та просити дитину радитись, перш ніж додавати нових друзів;

- використовувати доступні технології для налаштування батьківського контролю на пристроях, які можуть обмежувати шкідливий контент, контролювати дії дитини та обмежувати чи блокувати час користування підключеними до Інтернету пристроями або окремі функції (наприклад, камери, покупки через мобільні додатки);

- бути уважними до ознак страху чи тривоги, зміни поведінки, режиму сну та апетиту. Спостерігати, як дитина будує контакти зі світом:

якщо більше сидить у ґаджетах, замкнута й не може описати свій стан; не знаходить слова, щоби розповісти про свої почуття та проведений день; якщо наживо не спілкується, не ходить у гості, не ходять в гості до неї; слухає депресивну, параноїдальну музику; має відсторонений погляд, апатію, дитина млява, має поганий апетит, немає інтересу в очах – у такому разі треба звертатися до фахівців і знати, куди звернутися за додатковою порадою та підтримкою, а також повідомляти дитині, куди вона може у разі потреби звернутись по допомогу. Важливо рахуватися з почуттями підлітка і не заперечувати їх, треба легалізувати ці почуття і дати дитині зрозуміти, що її приймають і про це можна говорити у родині.

У разі виявлення, що дитина стала жертвою будь-яких проявів насильства чи експлуатації, вербування чи маніпуляцій в цифровому просторі, варто одразу звернутись до Національної поліції України та надіслати повідомлення про правопорушення до департаменту кіберполіції Національної поліції України.

Психологічну допомогу та підтримку можна отримати за номерами телефонів:

1) Національна гаряча лінія з питань протидії насильству та захисту прав

дитин (Пн – Пт з 12:00 до 16:00):

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних);

16 111 (безкоштовно з мобільних).

2) Онлайн консультація для підлітків в Teenergizer.

3) Чат-бот у Telegram і Viber допоможе дізнатись, куди звертатись за

допомогою.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв із операційною системою Windows 10 можна за такою послідовністю дій:

1) перейдіть з меню Пуск в розділ «Облікові записи користувачів»;

2) у категорії «Сім’я та інші користувачі» натисніть «Додати члена сім’ї»;

3) операційна система на вибір запропонує створити профіль для дитини або дорослого;

4) обравши відповідний пункт, введіть адресу електронної пошти. Для підтвердження адреси зайдіть в папку вхідних повідомлень електронної пошти. Важливо: операційна система не дозволить активувати «батьківський контроль» для локального облікового запису. Створіть новий профіль для кожного користувача, якого належить контролювати.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв з операційною

системою Android можна за такою послідовністю дій:

1) відкрийте програму «Play Маркет»;

2) у лівому верхньому кутку екрану натисніть на значок «меню» і виберіть «Установки» – «Батьківський контроль».

3) увімкніть означену функцію.

4) обмежте доступ до налаштувань «батьківського контролю», встановивши PIN-код.

5) встановіть такі фільтри: «Додатки, ігри, фільми і серіали. Виберіть максимально допустиме вікове обмеження для контенту», «Музика і книги.

Забороніть завантаження і покупку контенту для дорослих».

Важливо: «батьківський контроль» діє тільки на тому пристрої, де ви його налаштували. При необхідності ввімкніть його на іншому пристрої, знову виконавши наведені вище інструкції.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв «iPhone», «iPad», «iPod

touch» можна за такою послідовністю дій:

1) перейдіть в меню «Налаштування» – «Основні» – «Обмеження».

2) покрутіть вниз і натисніть «Обмеження», а потім «Включити обмеження».

3) створіть пароль функції «Обмеження». Код-пароль обмежень необхідний для зміни налаштувань або відключення обмежень.

КРИТЕРІЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

Першокласник сьогодення і першокласник у минулому – різні поняття. В наш час від дитини в першому класі вимагають більше, ніж це було раніше. Тому, щобадаптація до школи проходила нормально і у дитини не зникло бажання вчитися, малюк повинен бутиГОТОВИЙ ДО ШКОЛИ.

Існує ряд показників, за якими ми можемо визначити чи готова дитина до школи. Тут зібранівсі основні критерії, за якими психологи здійснюють відбір.

Отже, було б добре якби дитина змогла:

1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)

2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє» …

3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.

4. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»

5. Прямий і зворотний відлік в межах 20.

6. Вміти складати і віднімати числа в межах 10.

7. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об’єднує …), виключення з ряду.

8. Знаходити схожість і відмінності між предметами.

9. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.

10. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.

11. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.

12. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш

13. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня …

14. Знати основні кольори.

15. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.

16. Слухати казку і переказати ключові події.

17. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.

18. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.

19. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.

20. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

21. Самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.

Фізіологічні показники:

1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.

2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха.REPORT THIS AD

3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.

4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.

5. Вміє кидати і ловити м’яч.

6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.

7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.

8. Скачок в зрості.

9. Може повторити прості пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» і т. д.).

Поради випускникам щодо вибору професії.

Притча «Як стати щасливою людиною?»

Бог зліпив з глини людину і залишився у нього невикористаний шматок.

- Що б іще зліпити? – запитав Бог.

- Зліпи мені щастя, - попросив чоловік.

Нічого не відповівБог і лише поклав у долоню людині шматок глини.

Іноді щастя розуміють як удачу, тобто випадкове, часто незаслужене одержання благ (виграш у лотерею, одержання спадку). Та якщо в справжньому почутті щастя людина переживає вдоволення своїм життям, то в такому випадку радість приносять предмети зовнішнього світу, які змінюють її життя на краще. Мав рацію римський філософ Сенека, стверджуючи, що «не можна вважати щасливим того, хто залежить від щасливої випадковості. Бо головне, щоб щастя прийшло як заслуга». «Людина – коваль свого щастя», - говорить народна мудрість.

Вчені з університету Міссурі ще раз спробували знайти ключі до щастя дослідним шляхом. Людям було запропоновано описати ситуації, в яких вони відчували максимальне задоволення від життя. З’ясувалось, найбільше щастя для всіх без винятку учасників досліду має задоволення почуття власної гідності, пов’язані з цим відчуття впевненості, самостійності, компетентності.

«Найщасливішою буде людина, котра досягла певних успіхів як у фаховій діяльності, так і у взаєминах з рідними. При цьому, по суті, неважливо, як склалась її кар’єра, якщо людина сама вибрала рід занять і досить компетентна, аби іноді великодушно допомагати порадою менш досвідченим колегам і знайомим», - вважає автор дослідження доктор Кеннон Шелдон.

Висновок: людина щаслива тоді, коли зранку їй хочеться йти на роботу, а ввечері хочеться йти додому. Щастя – це щаслива сім’я, вірні друзі, щастя – це й улюблена родина.

Один з найсерйозніших виборів, який має здійснити молода людина, один з найважливіших виборів людини, який визначає її життєвий шлях – це вибір професії.

Правильно обрати професію, перш за все, означає мати обґрунтований професійний план, у якому враховані:

- інтереси, нахили («хочу»);

- здібності, стан здоров’я («можу»);

- потреби ринку праці («потрібно»).

Правильно вибрати професію означає обрати таку професію, яка б відповідала зацікавленням, нахилам, здібностям і фізичним даним людини. Молода людина повинна зорієнтуватись в трьох речах:

1) Визначити свої професійні зацікавлення і схильності, ознайомитися з інформацією про світ професій і визначити сферу діяльності, яка цікавить. Коротко це називається «хочу».

2) Оцінити свої професійно важливі якості, скласти уявлення про свої здібності, з’ясувати, чи відповідає стан здоров’я вимогам обраної професії. Простіше кажучи, це «можу».

Професія повинна відповідати інтересам людини, але вибір професії повинен бути обумовлений тим, наскільки людина за своїми індивідуально-психологічними якостями, станом здоров’я відповідає вимогам професії.

Професійна придатність – здатність людини якісно виконувати роботу, що передбачена конкретною професією. Кожна професія передбачає необхідні професійно-важливі якості особистості і медичні протипоказання щодо професійної діяльності. Конституція України гарантує право на працю кожному. Водночас ринкові умови висувають вимоги до людей тих чи інших професій.

3) Довідатись, які професії мають і матимуть попит у роботодавців на ринку праці, за якими професіями можна знайти роботу. Інакше кажучи, яке сьогодні «треба» і які його перспективи у майбутньому. Суспільству потрібні спеціалісти всіх професій, але одних спеціалістів потрібно більше, інших – менше. Тому, вибираючи професію, потрібно узгоджувати свій вибір з потребами ринку праці в тих чи інших спеціалістах.

Суспільству потрібні спеціалісти усіх професій, але одних спеціалістів потрібно більше, а інших – менше. Тому, вибираючи професію, потрібно узгоджувати свій вибір з потребами ринку праці в тих чи інших спеціалістах.

Як допомогти учням 4-х класів адаптуватися до середньої школи.

Перехід до п’ятого класу –відповідальний момент в житті кожного учня. З початком навчання у середній школі в житті дитини відбувається безліч змін: нові вчителі та навчальні дисципліни, обсяги завдань, зрештою, нові кабінети.

Найперше, на що потрібно звернути увагу –це ознакиготовності дитинидо переходу у 5-й клас:

· Психофізіологічна

Дитина на фізіологічному рівні має бути готова до того, що її навантаження суттєво збільшиться: побільшає уроків і завдань. Це також готовність мозку, нервовоїсистеми й всього організму взяти на себе удар.

· Психологічна

Це ставлення до школи, бажання вчитися й спілкуватися з однокласниками. Готовність до нового. Психологічна готовність залежить від того, наскільки дитина є відкритою. Якщо вона трохи замкнута і болісно переносить в житті зміни, топотребуєбільше уваги й турботи.

· Інтелектуальна

Це рівень знань, з яким дитина 4-го класу йде до 5-го класу. Чим вищим він буде, тим легше пройде адаптація.

Пам’ятка для батьків майбутніх п’ятикласників:

1. Проявляйте щирий інтерес до справ дитини, розпитуйте її про все, що відбувається у школі та в жодному разі не відмахуйтесь, якщо вона сама захоче вам щось розповісти. Навіть коли ви страшенно зайняті. Якщо ви відмовитесь вислухати дитину, або зробите це формально, щоб якнайшвидше повернутись до своїх справ, наступного разу вона звернеться зі своїми переживаннями до когось іншого і нема жодних гарантій, що ця людина виявиться гідним порадником.

2. У п’ятому класі не змінюйте форму контролю за виконанням дитиною домашніх завдань. В її житті й без того достатньо змін і пов’язаних з ними стресів. Якщо вона звикла, що ви сидите поруч під час виконання домашньої роботи, посидьте ще хоч один семестр.

3. Контактуйте з учителями (заходьте до школи хоча б раз на місяць) та дізнавайтесь від них про успішність та поведінку дитини на різних уроках. Але не сваріть дитину в присутності вчителів та, в жодному разі, не критикуйте вчителів в присутності дитини. Це внеседисбаланс у відносини між ними.

4. На початку вересня дізнайтесь розклад уроків та номери кабінетів, де проводяться заняття і кожного вечора нагадуйте дитині її розклад на наступний день.

5. Не варто перевантажувати дитину позашкільними заняттями (у секціях та гуртках), але й не можна позбавляти її можливості займатись чимось крім навчання.

6. Особливі зусилля спрямуйте на підтримку спокійної та стабільної атмосфери вдома, щоб дім завжди залишався надійною фортецею, яка може уберегти дитину від негараздів.

Дитина і булінг: що повинні знати батьки? Рекомендації психологині.

Булінг – далеко не нова проблема як для всього світу, так і для України зокрема. За одним цим словом стоять тисячі психологічних проблем у дітей. Відомо, що в Україні приблизно кожна четверта дитина стикається з цькуванням в школах, і майже половина з них нічого і нікому не розповідає, залишаючись зі своїми проблемами один на один.

Як зрозуміти, що дитина стала жертвою або провокатором булінгу? Що повинні робити батьки в такій ситуації? Як потрібно виховувати дітей, щоб не допускати таких ситуацій? На ці та інші запитання відповідає практикуюча психологиня Олена Строганова.

«Булінг(цькування) – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».Закон України №8584 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу»

– Хто може виявитися об’єктом цькування (булінгу)?

– Будь-яка людина! Абсолютно будь-яка… Кожен/на з нас має свої больові точки. Методом цькування агресор обов’язково знайде те, що зачепить саме Вас: національність, незвичайна зовнішність, бідність/багатство, особливості здоров’я … все, що завгодно.
Тому популярна і «улюблена» (але не правильна) порада, яку дають жертві цькування це: «Тобі треба зрозуміти, що в тобі не так, чим ти викликаєш таке до себе ставлення і змінитися». Часто, дуже часто людині, що зазнала цькування, намагаються пояснити, що саме вона є причиною того, що до неї погано ставляться, що в цьому є якась справедливість. Варто сказати, що і у самої жертви може бути бажання пояснити таке до себе ставлення якоюсь своєю вадою. Тому, що це дає хоч невелику, але ілюзію контролю над ситуацією.
Щодо дітей, швидше за все піддадуться булінгу ті, які не отримують у своїй родині підтримку. Вони більш незахищені і навряд чи підуть скаржитися батькам, тим самим «розв’язуючи руки» агресорам. Будь-яка інакшість, беззахисність, безумовно, швидше приверне до себе увагу, викликаючи бажання «придавити».

– Як зрозуміти батькам, що їхня дитина стала жертвою агресивного цькування?

– Зверніть увагу на зміну настрою та поведінки дитини. Поговоріть з дитиною, постарайтеся делікатно з’ясувати, чим вона засмучена.

– Як зупинити булінг дитини?

– Якщо хтось з батьків вважає, що дитина піддається цькуванню, тоді рекомендується негайно прийти в школу до класного керівника/ці і повідомити йому, що Вашу дитину цькують. Саме з цими словами. Щоправда, далеко не всі педагоги захочуть розвивати цю тему і спробують пояснити Вам, що Ваш син або Ваша дочка просто не користується популярністю у однокласників. Тут важливо самим батькам чітко розуміти різницю в тому, що далеко не кожна дитина повинна прагнути бути «Зіркою», але безпека в класі необхідна будь-якому, і чітко доносити цю думку до педагога.
Дуже часто швидка реакція і поява батьків перед задираннями здатні зупинити ситуацію булінгу, тому що вона трапляться там, де є дорослий, який дозволяє такій ситуації відбуватись. Якщо педагог почує батьків і чітко дасть зрозуміти класу, що подібне явище неприпустиме, тоді будь-які прояви цькування погасяться досить швидко.
Якщо переговори з педагогом не принесли бажаних результатів, варто згадати, що в школі існують завучі, директор. Порада в цьому випадку досить непсихологічна – діяти максимально бюрократично. Ваша мета, як мати чи батька – захистити дитину. У запущеному випадку є сенс перевести дитину в іншу школу, клас або на домашнє навчання.
Крім вищесказаного варто вчити дітей антіманіпулятивній поведінці, щоб в подальшому вона відчувала себе впевненіше.

– Як розпізнати, що дитина стала ініціатором цькування?

– Найчастіше суб’єктами булінгу стають діти, котрі піддаються насильству в сім’ї, а також ті, що пережили психотравмуючі моменти в минулому (наприклад, самі є колишніми жертвами цькування). Такі діти, швидше за все, постараються відігратися на своїх однокласниках. Але трапляється, що буллер володіє високою самооцінкою в сукупності зі зниженою емпатією. І він цілком усвідомлює свої дії. Такій дитині необхідні жорсткі кордони і зрозуміла перспектива невідворотності наслідків її дій.

– Що робити в такому випадку?

– Якщо мати чи батько дізнається, що його дитина є агресором, тоді є сенс з’ясувати причини її поведінки. І вже в залежності від цього – або відправити її, наприклад, в спортивну секцію, де вона могла би виявляти свої лідерські якості без шкоди для психологічного/фізичного здоров’я інших, або приготуватися до сімейної терапії, а також пояснити ступінь юридичної відповідальності за свою поведінку. Часто потрібно і те, і інше.

– Кому в випадку булінгу потрібна допомога – тому, хто здійснює цькування, тому, кого цькують чи спостерігачам? І чому?

– Булінг – це хвороба конкретної групи. Психологічну травму отримують всі: агресори, жертви, безмовні свідки. У психології є навіть термін «травма спостерігача». Багато дітей не можуть самостійно впоратися з досвідом спостереження за триваючим насильством над їхніми однокласниками. Їм може знадобитися допомога фахівця. Втім, як і всім іншим.
Варто відзначити, що далеко не в кожному класі процвітає цькування. Там, де є дружний колектив, де є педагог (завуч і/або директор школи), непримиренний з цим явищем, а також налагоджений діалог з батьками, цькування або немає взагалі, або воно швидко присікається.

– Як батькам не допустити, щоб їх дитина стала жертвою/ініціатором булінгу? Чи існують відповідні правила виховання?

– Є фундаментальний єврейський закон, Заповідь: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Ваікра 19:18), що підрозділяється ще на кілька заповідей, одна з яких: «Люби Гера, бо прибульцем ти був в чужій землі» (Дварим (Второзаконня) 10:19), а також: «і прибульця не ображай і не гноби його» (Шмот (Імена) 22,20.). Пояснюється нашими мудрецями (Раші), що мова йде про словесну образу (приниження і цькування) і обмеження людини в її правах, тобто загрозу майну або життю. І такого ставлення допускати ні в якому разі не можна. Людина, наділена владою і силою, не має права обмежувати тих, на кого ця влада і сила поширюються. Про це потрібно багато розмовляти з усіма дітьми класу, в якому існує цькування.

– Чи можна захистити дитину від кібербулінгу?

– У наш час набирає обертів кібербулінг. Це цькування в інтернет просторі, зокрема, в соцмережах. Кібербуллерів привертає ілюзія вседозволеності і безкарності. Швидкість поширення інформації колосальна. Завдана шкода може виявитися більшою, ніж навіть найжорсткіше шкільне цькування.

– Головна порада для батьків – як допомогти дитині уникнути цькування?

– Булінг – це важке випробування. Найкраще, що може зробити мати та батько для своєї дитини у цій ситуації – це дати їй зрозуміти, що з будь-якою проблемою вона може звернутися до них, отримавши необхідну підтримку і захист. Найгірше – це сказати: «Розбирайся сам/а!». Дитина одна у цій битві не впорається …

Українське суспільство сколихнула інформація про можливі підліткові суїциди. Згодом правоохоронці затримали так званих адміністраторів «груп смерті» у соціальній мережі.

Член Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів Катерина Гольцберг просить не зчиняти галасу і не робити передчасних висновків у цій темі. Адже жодного зв’язку із реальним підлітковим суїцидом та перебуванням у так званих групах смерті поки що не встановлено. Зазвичай підлітки лише демонструють намір вчинити суїцид, щоб привернути увагу своїх батьків до себе. І такі діти потребують допомоги, але зовсім іншої, аніж та, що необхідна при реальній спробі суїциду. Проблему «синіх китів» у головах дітей психолог бачить у тому, що сучасна дитина абсолютно не критична.

Чи бачите ви загрозу самогубства внаслідок впливу соціальної мережі?

Важливо сказати, що йдеться про підлітків. Тобто є певна вікова група, яка краще піддається впливу через різні вікові особливості, гормональний сплеск. Ця категорія дітей страждає від настрою, від заниженої самооцінки, тобто відбувається багато змін, що впливають на стабільність дитини. Тому будь-яка нестабільна ситуація породжує різні можливі варіанти впливу. Якщо це вплив якоїсь важливої групи, наприклад батьків або тих, хто є авторитетом, то в цій ситуації буде позитивний вплив на підлітка. У даному випадку ми говоримо про групи, які мають негативний вплив, бо приводять до поганих наслідків. Але чи доводяться ці дії до кінця – це ще питання. Адже на даному етапі немає реальних фактів, що ці «групи смерті» призвели до самогубств. Часто паніка, викликана резонансністю таких повідомлень, тільки погіршує ситуацію. Є відмий феномен Вертера (феномен Вертера, або синдром Вертера – масова хвиля самогубств-наслідуваннь, які здійснюються після самогубства, що широко висвітлювалося у ЗМІ або описаного в популярній літературі чи кінематографі. Його виявив американський соціолог Девід Філіпс у 1974-1975 рр. Він дослідив хвилю масових самогубств у Європі 18-го століття у зв’язку з поширенням роману Ґете «Страждання юного Вертера». – «Главком»). Після смерті Курта Кобейна (лідера рок-гурту Nirvana. – «Главком»), Мерилін Монро була ціла низка схожих смертей. У дітей, зокрема у підлітків, є бажання наслідувати своїх кумирів. Кумиром може бути і друг або подруга. Тому треба пильнувати, як подається інформація про смерть тих, кого дитина хоче наслідувати.

ЗМІ повинні дуже обережно ставитися до інформації. Варто уникати подробиць, натомість треба говорити про методи і способи допомоги дітям, а не про те, як це самогубство здійснюється. Бо те, як сьогодні медіа подають інформацію про так звані групи смерті, є не профілактикою, а популяризацією. І така популяризація пробуджує ще більший інтерес. Журналісти повинні уникати різноманітних деталей.

Зазвичай після такого гучного розголосу з подробицями діти починають маніпулювати батьками, дитина малює в зошиті кита і мама одразу ж втрачає свідомість, потім починає бити в усі дзвони. Врешті-решт виходить інсценування замість реальної картини. Треба пам’ятати, що підліткам властиво лякати батьків. Будь-яка дитина хоче справити якийсь ефект на батьків, щоб дізнатися, наскільки батьки її люблять.

Ми знаємо, що депресія буває у дорослих людей, а в дітей?

Депресія буває навіть у маленьких діток. Важливо зрозуміти, чим вона викликана і як її подолати. Депресія – це хвороба, і вона потребує лікування.

Де межа між просто поганим настроєм і депресією?

Якщо в дитини чи у дорослого немає бажання більше двох тижнів займатися звичними справами, бути в соціумі, щось робити, можливо, це і є депресія. Але діагноз ми не встановлюємо на коліні, адже навіть психолог може не діагностувати депресію. Треба звертатися до вузькоспеціалізованого спеціаліста – до психіатра. Важливо зазначити: будь-яка людина, котра здійснює лише спробу суїциду, одразу стає на облік до психіатричної лікарні. Такий стан суперечить нормальному бажанню вижити, суперечить базовим інстинктам. Тому за такою людиною наглядатимуть. Якщо це дійсно була справжня спроба суїциду, то ситуація може повторювати ще не раз. У цьому контексті важливо зрозуміти, де був справжній суїцид, а де просто гра. Щоб ми потім не мали мережу начебто врятованих дітей і не говорили про масові спроби суїциду.

Ніякої статистики, що кількість суїцидів зросла, немає. Об’єктивно. Якщо людина реально задумала якусь дію, то зупинити її фактично дуже важко. А от демонстративний суїцид супроводжується так званими маркерами, коли дитина грюкає дверима, залишає записки з прощальними словами. У цій ситуації батьки повинні знати, як поводитись, коли їм тривожно. Перше питання, яке має собі поставити батько чи мати, – чому мені так тривожно? Якщо батьки не можуть відповісти на питання, з ким дитина дружить, чим вона живе, що її непокоїть, що цікавить, то їм треба задуматися. На жаль, багато батьків не можуть дати відповідь на ці запитання. І потім дитина приходить до психолога і каже, що вона не цікава батькам. І бувають такі ситуації, що дитину «затягнули». Найяскравіший і найлегший приклад це куріння, коли батьки про це дізнаються останніми.

Освітня кампанія щодо цієї ситуації має відбуватися серед батьків, а не серед дітей. Бо коли з’явилася інформація про ці «групи смерті», у школах почали проводити просвітницьку діяльність серед дітей, які не готові до таких розмов, зокрема молодші школярі. Говорити про це треба дуже обережно і виважено. Не можна питати дитину в лоб: «А ти є в такій групі смерті?» Спершу треба з’ясувати все про дитину.

Як батькам діяти, коли дитина саме у такий спосіб намагається привернути до себе увагу?

Звернути увагу на дитину, котра у свій спосіб просить це зробити. Адже демонстративний суїцид – це своєрідний маніфест про необхідність допомоги. Просто допомога може бути різною. Комусь достатньо, щоб із ним поговорили, сказали, що люблять.

Справа ще й у тому, що сьогодні батьки дуже орієнтовані на успіх, на лідерство, на неймовірну творчість. А у дитини може не бути реальних сил на це все. І дитина в такому випадку фруструється, вона розуміє, що батьки не сприймають її такою, як вона є. Мовляв, «вони хочуть від мене вершин і злетів, а я на це не здатен, і кому я такий нікчемний потрібен». Тому дитині і спадає на думку, що життя – не така класна річ, аби за неї триматися.

Але ж бувають ситуації, коли взаємозв’язок між мамою та донькою начебто є. А донька від нещасного кохання цибає з 16 поверху…

От якщо все дійсно добре, то такої ситуації не буде. Вкрай-вкрай рідко дівчинка з такою проблемою і переживаннями не прийде до мами. І це лише свідчитиме, що взаємозв’язку немає. Це міф, що у благополучних сім’ях усе добре. Адже що таке в нашому розумінні благополучна сім’я? Це фінансовий добробут чи довіра з повагою одне до одного? Тому коли зовні нам здається, що сім’я благополучна, всередині може бути пустота. 90% людей переживали нещасне кохання, але ми всі живі. Інколи, звичайно, такою людиною, якій дитина розкаже про свою проблему, може бути вчитель, бабуся, тітка чи дядько, тобто той, кому дитина довіряє.

Як бути в ситуації, коли дитина перебуває під впливом віртуального авторитета?

Якщо вже говорити про ці групи смерті, то за ними стоїть певний вид людей: дивні мізантропи, котрі ненавидять якусь частину суспільства, і вони можуть керувати процесом. Цими людьми має опікуватися кіберполіція разом із психологами, щоб виявити психотип цих людей.

Треба вчити дітей безпеки в інтернеті. Дуже важливо навчати їх критичного мислення, чого, на жаль, ніхто не робить. Наші школярі догматично отримують інформацію. Я згадую свій випадок зі школи. Прочитала «Євгенія Онєгіна», і вчителька мене запитала, чи правильно Онєгін вчинив із Тетяною, що відмовив їй. Я відповіла, що він – негідник, адже як він міг відмовити закоханій у нього дівчині. Мені поставили двійку і сказали, що я не читала критику, адже там було написано, що Онєгін вчинив із Тетяною благородно. Але ж це була моя думка! То чому ж мені поставили двійку? І сьогодні відбувається те саме.

Сучасна дитина не критична. Ми, дорослі, не даємо їм можливості з нами сперечатися, думати, ми весь час поміщаємо дитину в якусь матрицю. Тому ми й виростили покоління, в якого відсутнє критичне мислення. Спір відбувається на рівні «дурень – сам дурень», діти не можуть наводити аргументи і відстоювати власну думку. І ось якщо в таку групу смерті зайде дитина із критичним мисленням, її одразу ж викинуть з тієї групи. Бо там не потрібні люди, які вміють сумніватися.

Однією з умов у цих групах є повідомлення дитиною своїх даних: прізвища, адреси, як звати батьків, де вона навчається, фото. Дитина повинна замислитися, а з якою метою незнайомі люди розпитують про такі деталі?

Яка категорія дітей потрапляє у депресивний стан?

Найбільше потрапляють ті діти, в яких авторитарні батьки. І якщо ці діти потрапляють у такі групи, то вони мріють, щоб ними хтось керував. Якщо не батьки, то нехай це буде інша людина. Все залежить ще від психотипу особистості.

Якщо батьки, начитавшись публікацій про «синіх китів», починають забороняти телефони, планшети та комп’ютери…

Забравши склянки, ми не позбавимо людство від алкоголізму. Все одно питимуть – з пляшок. Тобто доки є інтернет, дитина знайде, де отримати до нього доступ. Вона піде до товариша чи в комп’ютерний клуб. Ми повинні навчитися делікатно контролювати дитину. У жодному разі не можна відбирати грубою силою гаджет. Батьки завжди можуть встановити програми контролю. Мене, наприклад, найбільше турбують зараз не стільки «сині кити», як те, що через соцмережі поширюється дитяча порнографія. В таких групах просять дітей фотографуватися у непристойному вигляді, і діти погоджуються. Це теж вид психологічного тиску. Якщо ж ви вже забрали в дитини щось, то запропонуйте щось натомість. Наприклад, серед підлітків набирають популярності квести. Сходіть із дитиною на такі заходи. Адже, власне, завдання у цих «групах смерті» побудовані у вигляді квесту.

Як правильно контролювати дитину? Читати її листування?

Ні, читати листування не потрібно. Дитина будь-якого віку має право на приватне життя. І ми не маємо права лізти туди, але у нас є право наводити приклади правильних стосунків. Якщо в родині жахлива атмосфера і батько маму називає нецензурним словом, то навряд чи в дитини сформується правильне уявлення про людські взаємини.