Як тебе не любити, Києве мій!
Не хлібом єдиним живе людина. Для тіла цілком достатньо і хліба, а для душі?
І для того, щоб людина ставала Людиною, вона повинна, зобов'язана підніматися до краси, до неба і, зрештою, до Бога.
“Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”, – переконує народна мудрість. І тому учні 8-Б, 9-Б класів ЗЗСО І-ІІІст.№5 разом із класними керівниками Л.В. Гамкало, Г.М. Шмігельською та учителем фізики Н.В. Гіршою у поїзді “Трускавець – Київ”. Дорога не близька, але сповнена несподіванок, приємних вражень і спогадів на все життя.
Столиця зустрічає нас теплим весняним сонячним промінчиком і легеньким подихом вітерця. Втомлені, невиспані, ми готові відкривати перед собою красу міста – велета.
Піша проща додає нам сили. І ось ми у Володимирівському соборі, де лунає ангельський спів. Молитва з дитячих уст щира, сповнена любові до рідних, до землі, яка їх зростила. Сили прибувають і прибувають, ніби у того струмка, який після морозної зими дочекався весняного сонечка.
І далі піша проща до пам'ятників Тараса Шевченка, Михайла Грушевського.
І ось ми біля витоків Київської Русі – Золотих воріт. Дух давнини і незнищенності нашої нації, нашої України витає століттями.
Софія Київська зустрічає нас тепло, по-материнськи. Оранта завжди зі своїми доньками і синами, лиш би вони були поруч із нею, не розсіювалися по чужих землях. У Софії учні довго затримуються біля панно “Погляд у вічність”. Цей погляд Вічності притягує і не хоче відпускати – така сила краси. Складене це панно із 15-и тисяч писанок, розписаних 70-ма художниками, і важить воно 2 тонни.
Далі Софіївська площа... А на ній ніби гаївки ведуть писанки із зайцями – не можеш їх впіймати і роздивитися, бо вони унікальні, неповторні і прекрасні. Це рай на землі. А далі Михайлівський Золотоверхий. Пам'ять про героїв Небесної Сотні і воїнів, які віддали найдорожче – своє життя – за цей прекрасний весняний день. І знову молитва – вдячність з уст кожного відвідувача цієї святині.
Андріївська церква подарувала нам панораму Києва, великого і безсмертного у своїй неповторній красі. А далі Майдан Незалежності. І знову пам'ять, і знову молитва. Таке не повинно забутися. Герої не вмирають, вони живуть у наших спогадах, у наших молитвах.
Сонечко ховається за обрій, а вітерець підганяє нас на вокзал, де на нас чекає поїзд ‘Київ – Трускавець”. Дуже-дуже втомлені, але щасливі від побаченого і почутого, ми переконуємося, що не хлібом єдиним живе людина. А завтра на нас чекає прекрасний світ, який потрібно навчитися відкривати.
Коментарi